5 червня 2013 р. Як повернути надміру сплачений ПДВ (або історія однієї боротьби з митним органом )
Автор:
Все, що потрапило до бюджету, звідти не повертається. На практиці цей вираз набуває нового змісту.
Ситуація із завищенням митної вартості під час імпорту товарів на підставі цінової бази головного митного відомства, що має масовий характер, існує вже давно і неодноразово висвітлювалася на сторінках «АБ». В такому випадку «низи» не можуть, а «верхи» не хочуть будь-що змінювати, і в результаті система продовжує злагоджено працювати і виконувати свою основну мету – наповнення державної казни.
Одна справа, коли імпортери, свідомо чи піддавшись на умовляння митників, спочатку подають митну декларацію із завищеною вартістю, взятою з цієї бази (адже в окремих випадках оформлення у прискореному режимі стає пріоритетом), або підтримують з рішення митниці про коригування заявленої митної вартості й погоджують податкові зобов’язання шляхом подання звичайної ІМ 40.
Інша справа, коли імпортери не згодні з таким завищенням і бажають оскаржити митну вартість, яка часто справедливо заслуговує на визначення «взято зі стелі». У такому разі законодавець пропонує декілька варіантів дій:
1) розмістити товар на митному складі й оскаржити рішення митниці про завищення вартості;
2) повернути товар іноземному партнерові;
3) оформитися згідно зі ст. 55 Митного кодексу України (далі – МКУ), а саме випустити товар у вільний обіг під гарантійні зобов’язання (у старому МКУ така можливість передбачалася ст. 264).
Останній варіант найбільш поширений, адже саме за рахунок нього бюджет і отримує ті додаткові надходження, які виправдовують існування відомчої цінової бази. В цьому випадку товар випускається у вільний обіг зі сплатою податків і зборів за вартістю, встановленою митницею, але тоді у відповідних графах митної декларації ставляться відмітки про те, що існують дві різні вартості (імпортера та митниці) із зазначенням спірної різниці. Таке податкове зобов’язання вважається неузгодженим і може бути оскаржене в митному органі або в суді.
До набуття чинності новим МКУ процедура випуску товару у вільний обіг під гарантійні зобов’язання регламентувалася Порядком випуску товарів у вільний обіг під гарантійні зобов’язання під час ввезення їх на митну територію України, затвердженим наказом ДМСУ від 17.03.08 р. № 230 (далі – Порядок № 230). Він передбачав, що гарантії надаються декларантом двома способами: або шляхом сплати до держбюджету суми податків і зборів відповідно до митної вартості товарів, визначеної митним органом, або шляхом надання гарантії уповноваженого банку на різницю між визначеною митним органом і заявленою декларантом митною вартістю товарів. Проте на практиці другий спосіб не працював, оскільки не виконувалося передбачене пп. 4.2 Порядку № 230 доручення про розроблення проекту постанови КМУ, яка б визначала порядок застосування гарантій уповноважених банків. Посилаючись на відсутність такої постанови, головне митне відомство у своїх листах неодноразово звертало увагу на те, що єдиним видом гарантійних зобов’язань є сплата до бюджету суми обов’язкових платежів при розмитненні згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом (див., наприклад, лист ДМСУ від 29.10.10 р. № 11/7-10.16/13195). Так було до 01.06.12 р.
З 01.06.12 р., дати набуття чинності новим МКУ, сума переплати (тобто різниця між митною вартістю, визначеною митним органом, і вартістю, заявленою декларантом) вноситься як застава і відразу до бюджету не перераховується, а протягом 90 календарних днів з моменту випуску товару під гарантійні зобов’язання зберігається на єдиному казначейському рахунку митного органу. Слід зазначити, що з набуттям чинності новим МКУ декларативна можливість надання гарантій уповноважених банків збереглася, але по суті ситуація в цьому питанні не змінилася, а відмовлятися від вже укоріненої практики надходження до бюджету живих грошей шляхом завищення податкового навантаження на практиці ніхто і не збирався.
Питання процедури повернення неправомірно сплачених коштів з держбюджету для суб’єктів ЗЕД, що бажають відстояти справедливість в судових органах, став актуальним ще в 2008 році після скасування можливості оформлення тимчасових декларацій зі спірних питань митної оцінки, запровадження єдиної цінової бази даних і застосування практики масових завищень вартості під час імпорту. Не менш актуальним залишається він і на сьогодні.
Позиція судів: рішення митниці неправомірне, але підстав для винесення рішення про повернення грошей – немає
На ранньому етапі формування судової практики з питань оскарження рішень митних органів про завищення вартості товарів, що імпортуються, адміністративні суди як співвідповідача залучали Головне управління Держказначейства України в м. Києві, мотивуючи це тим, що згаданий орган є одержувачем коштів. Згодом єдиним належним співвідповідачем в подібних справах визнавалися територіальні органи казначейства за місцем знаходження митниці. Таким чином, якщо судом скасовується рішення митниці про коригування митної вартості, то логічним наслідком такого скасування є стягнення з держбюджету неправомірно перерахованих коштів.
Але до кінця літа 2010 року ситуація з виплатами за судовими рішеннями стала змінюватися і, на жаль, не в кращий для імпортерів бік. Ні для кого не секрет, що отримати (повернути) будь-що з бюджету завжди було дуже проблематично. До того ж адміністративні суди усіх інстанцій у ряді випадків обирали позицію не зовсім зручну для імпортера: з’являлися рішення, якими визнавалися протиправними і скасовувалися рішення митних органів про завищення вартості, але при цьому в стягненні переплачених на підставі таких рішень до бюджету сум податків суд відмовляв з причини передчасності заявлення згаданих вимог.
У таких рішеннях адміністративні суди зазначають, що позовні вимоги про стягнення з держбюджету України на користь імпортера сум надміру сплачених митних платежів є необґрунтованими і при цьому посилаються на такі документи:
- Порядок повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затверджений наказом ДМСУ від 20.07.07 р. № 618 (далі – Порядок № 618);
- Порядок взаємодії митних органів з органами Державного казначейства України в процесі повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи, затверджений спільним наказом ДМСУ і Держказначейства України від 20.07.07 р. № 611/147 (далі – Порядок № 611/147);
- Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджений наказом Держказначейства України від 10.12.02 р. № 226 (далі – Порядок № 226).
Аргументація судів у цьому випадку заснована на тому, що таке повернення можливе лише за наявності двох подій:
1) зайвої сплати коштів;
2) факту звернення платника (позивача) у відповідний орган (митницю).
А оскільки доказів того, що вони зверталися в митний орган із заявою про повернення з бюджету надміру сплачених митних платежів, позивачами не надано, позовні вимоги про повернення коштів є необґрунтованими: вони заявлені передчасно, оскільки з цього питання між сторонами відсутні спірні правовідносини. Крім того, на дату звернення до суду у імпортера не існувало права на отримання з бюджету коштів, а обов’язок у відповідача повернути сплачені кошти виникає тільки після набуття чинності судовим рішенням.
Таким чином, на думку судів, під час звернення з позовною заявою право позивача в цій частині порушене не було, отже відсутні й підстави для такого звернення, а позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню судом. Така позиція міститься, зокрема, в таких судових рішеннях: постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.08.10 р. у справі № 2-а- 43042/09/2070 (залишено без змін ухвалою ВАСУ від 21.10.10 р. № К-29049/10); ухвала ВАСУ від 16.12.10 р. № К-22288/10; постанови ВАСУ від 27.04.11 р. № К-21938/09 і від 26.04.12 р. № К/9991/9130/11.
Хто знає, що саме виступило приводом для виникнення в адміністративних судах згаданої вище практики – тотальна економія бюджетних коштів чи бажання зняти з себе відповідальність за прийняття рішень, які прямо впливають на дохідну частину державної казни. Але все частіше вони, оглядаючись на позицію ВАСУ, самоусуваються від участі в процедурі повернення надміру сплачених до бюджету коштів, відмовляючи в цій частині позовних вимог імпортерам і тим самим відсилаючи їх вирішувати подібні питання безпосередньо з митницею.
А чи однозначна позиція вищого спеціалізованого суду в такому питанні і чи застосовується вона в усіх подібних спорах? Спробуємо розібратися в цьому, за можливості виключивши будь-який суб’єктивний підхід: звернемося до рішень ВАСУ за 2013 рік за митними спорами, в яких імпортерами разом зі спростуванням визначеної контролюючим органом митної вартості були заявлені вимоги про повернення надміру сплачених сум митних платежів.
З доступних у реєстрі судових рішень було знайдено три, які містять наведену вище правову позицію: постанова ВАСУ від 29.01.13 р. № К/9991/13326/12, а також постанови від 22.01.13 р. № К/9991/1320/12 і № К/9991/6392/12.
Але, як виявилось, є й інший варіант вирішення спору. Такий висновок можна зробити виходячи з аналізу наступних рішень ВАСУ: ухвали від 12.02.13 р. № К-17087/10, від 05.02.13 р. № К/9991/59614/12, від 29.01.13 р. № К/9991/77/12. Для переконливості наведемо цитату з ухвали від 05.02.13 р. № К/9991/59614/12:
Колегія суддів також погоджується з висновком суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Державного бюджету України надміру сплаченої суми ввізного мита та ПДВ, оскільки відповідно до ч. 6 ст. 264 Митного кодексу України, у разі якщо після сплати декларантом податків і зборів (обов'язкових платежів) згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, буде прийнято рішення про застосування митної вартості, заявленої декларантом, сума надміру сплачених податків і зборів (обов'язкових платежів) повертається декларанту у місячний термін з дня прийняття рішення, у порядку, передбаченому законодавством.
Зрозуміло, ця позиція застосовна для правовідносин, що виникли, до набуття чинності новим МКУ, а зважаючи на його перехідні положення, на яких ми зупинимося пізніше, для її реалізації напевно матиме значення і дата подання позовної заяви. В той же час розглянуті два варіанти вирішення цієї категорії спорів дають підстави говорити про те, що вищим спеціалізованим судом до схожих правовідносин по-різному застосовуються норми права. І чекати розставлення крапок над і в цьому питанні резонніше від Верховного Суду. Проте за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАСУ) ВСУ позбавлений можливості усунути розбіжності у застосуванні норм процесуального права, які призвели до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Таким чином, якщо колегія суддів під час розгляду відповідної скарги не розцінить таке неоднакове застосування як процесуальне порушення, то цілком імовірно, що буде вирішено питання про усунення розбіжностей в застосуванні судом касаційної інстанції однієї і тієї ж норми матеріального права. Але доки немає такого рішення, про будь-яку визначеність говорити не доводиться.
У контексті тематики, що розглядається в цій публікації, примітною є також позиція Верховного суду України, що міститься в постанові від 07.09.12 р. у справі № 21-242а12: задовольняючи заяву митного органу, ВСУ дійшов висновку, що суди, приймаючи рішення стягнути з відповідача суму надміру сплаченого ПДВ, фактично визначають митну вартість ввезеного товару, чим підмінюють митний орган. На думку колегії суддів ВСУ, саме митні органи мають виняткову компетенцію в питаннях перевірки, контролю правильності обчислення декларантом і визначення митної вартості.
Згідно з ч. 2 ст. 161 КАСУ суди під час вибору правової норми, яку необхідно застосувати, зобов’язані враховувати висновки ВСУ, прийняті за результатами перегляду судових рішень з підстав неоднакового застосування касаційним судом одних і тих же матеріальних норм права, що спричинило прийняття різних за змістом судових рішень у схожих правовідносинах. Можна було б припустити, що наведене рішення ВСУ стане беззастережним дозвільним сигналом для нижчестоячих судів для підтримки практики відмови в задоволенні позовних вимог у частині повернення з бюджету надміру сплачених коштів. Проте робити такий висновок як мінімум передчасно і ось чому.
По-перше, в цій справі, на думку колегії ВСУ, основні позовні вимоги про визнання незаконним рішення контролюючого органу про визначення митної вартості товару, були задоволені судами попередніх інстанцій на підставі помилкових висновків про відсутність консультацій між декларантом і митницею. Такий висновок дає всі підстави стверджувати про недоведеність факту переплати до бюджету за цією ЗЕД-операцією, що, на думку автора, в такому випадку й передбачає наведений вище висновок про підміну судом митного органу.
По-друге, не можна сказати, що практика ВСУ, яка склалася на сьогодні, за митними спорами дає однозначну відповідь на це питання. Так, узагальнюючи судову практику з розгляду адміністративних справ за 2010-2011 рр., в листі від 01.05.12 р. Верховним Судом не наводилася правова позиція щодо задоволення позовних вимог про повернення надміру сплачених до бюджету коштів, які були заявлені разом з вимогами визнати неправомірними дії митного органу. Якщо ж говорити про більш свіжу судову практику, то як приклад можна навести ряд справ, за результатами розгляду яких залишено без змін рішення, прийняті на користь декларанта, якими, задоволено і вимоги останнього про повернення надміру сплачених до бюджету митних платежів (див. постанови ВСУ від 11.09.12 р. у справі № 21-262а12, від 09.10.12 р. у справі № 21-279а12, від 09.10.12 р. у справі № 21-233а12, від 11.02.13 р. у справі № 21-440а12).
Загалом, підводячи підсумок аналізу судової практики, виходить, як в пісні: «Думайте сами, решайте сами…», – вихідної інформації для роздумів більш ніж достатньо. Аналізуючи можливість використання судової практики, також слід враховувати, що процедурні питання за старим і новим МКУ мають ряд відмінностей, а в деяких випадках говорити про ці відмінності чи подібності і зовсім не доводиться з огляду на те, що підзаконні акти просто не встигають за законодавчою реформою. Проте згадані вище Порядок № 618, Порядок № 611/147 і Порядок № 226 на момент підготовки цього матеріалу залишаються чинними, що за умови відсутності аналогічних підзаконних актів, виданих на виконання норм нового МКУ, дає підстави у ряді випадків посилатися на встановлені ними процедури.
Лінія захисту
Формуючи для окремого імпортера правову позицію на підставі судової практики, що склалася, при оскарженні рішень митного органу про визначення митної вартості, необхідно враховувати ряд чинників, які можуть згодом створити передумови для вирішення спору в суді на користь імпортера. Як свідчить практика, до основних з них належить розмір переплати, яка згодом підлягає поверненню імпортерові з бюджету. Така сума має ключове значення з деяких причин, включаючи людський чинник: більша кількість судових рішень, прийнятих на користь бюджету (чи економії бюджетних коштів), має позитивний вплив на суддівську кар’єру. Звідси з’являється небажання окремих суддів розглядати подібні категорії справ, має місце винесення ухвал про розмежування одного позову на декілька (за окремими митними деклараціями, інвойсами тощо).
Таким чином, враховуючи неоднозначність судової практики, що склалася, залежно від конкретної ситуації, можна обирати один з двох варіантів стратегії повернення з бюджету надміру сплачених сум:
1. З метою прискорення розгляду спору і збільшення шансів отримати позитивне рішення просити суд лише скасувати протиправні рішення митного органу про завищення митної вартості ввезеного товару. Після отримання позитивного рішення суду і набуття ним законної сили підготувати заяву до митниці про повернення надміру сплачених на підставі скасованих рішень коштів. У разі відмови або бездіяльності митного органу чи казначейства, які не видається за можливе вирішити на користь імпортера шляхом досудового врегулювання спору, – оскаржити відмову або бездіяльність у суді.
2. Відразу просити суд скасувати протиправне рішення митниці з прийняттям рішення про повернення надміру сплачених коштів. Надалі діяти залежно від винесеного судом рішення.
Слід зазначити, що обираючи другий варіант, необхідно враховувати відмінності в регулюванні процедурних питань повернення за старим і діючим МКУ. Про це вже згадувалося під час аналізу судової практики, зупинимося ми на деяких нюансах і пізніше. У контексті ж вибору для захисту прав декларанта другого варіанту стратегії зазначимо таке.
Для цього повернемося до процитованої вище правової позиції ВАСУ: посилаючись на ч. 6 ст. 264 старого МКУ, суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення з держбюджету надміру сплаченої суми ввізного мита і ПДВ. Звернемо увагу на формулювання в цій нормі: «у порядку, передбаченому законодавством». У новому кодексі таке формулювання не застосовується щодо повернення надміру сплачених платежів або застави (фінансової гарантії). І якщо говорити про надану фінансову гарантію під час випуску товару у вільний обіг згідно зі ст. 55 нового МКУ, то її повернення (вивільнення) або реалізація здійснюється «в порядку та у спосіб, що визначені цим Кодексом» (ч. 9 і ч. 10 ст. 55). Такий порядок повинен визначити Мінфін (ч. 9 ст. 313).
Як бачимо, відмінність наведених формулювань також має певне значення для застосування тих чи інших норм права і прийняття рішення судом. І якщо йдеться про новий МКУ, відсутність згаданого порядку не дає можливості адекватно оцінити доцільність використання другого варіанту стратегії захисту інтересів декларанта в суді. Адже не можна виключити, що в мінфінівському наказі в описі процедури повернення фігуруватиме фраза на кшатлт «або за рішенням суду…». Таким чином, правильну оцінку цієї доцільності можна буде зробити тільки в перспективі.
На сьогодні вибір стратегії більше залежить від індивідуальних обставин. І з урахуванням реалій, що склалися, на думку авторів, обидві стратегії мають право на існування.
Випадок з практики і перехідні моменти законодавчого регулювання
Керуючись викладеними вище простими принципами для побудови лінії захисту і досягнення позитивного економічного результату для імпортера, було подано дві позовні заяви до адміністративного суду з вимогою про скасування рішень митної вартості без залучення казначейства як співвідповідача. Отримавши позитивні судові рішення, що набули законної сили, імпортер підготував дві заяви про повернення переплачених коштів у дві обласні митниці відповідно до Порядку № 618 і став чекати результату, особливо не розраховуючи на добровільне виконання. В той же час за однією з них гроші повернулися, а за іншою надійшов лист, що рішення адміністративних судів підлягають виконанню виключно в частині скасування рішень про визначення митної вартості. А оскільки вимога про повернення надміру сплаченої суми ПДВ на підставі таких рішень імпортером у суді не заявлялася, то і вимога про повернення заявленої суми є безпідставною.
У відповідь на подану скаргу Департамент митних платежів ДМСУ повідомив листом про те, що за інформацією цієї митниці всі рішення про визначення митної вартості, зазначені в постановах судів, скасовані. У зв’язку з цим питання про повернення коштів, сплачених на підставі таких рішень, має вирішуватися за зверненням імпортера до митниці в порядку, передбаченому чинним законодавством.
Керуючись відповіддю ДМСУ, підприємство подає в митницю нову заяву про повернення надміру сплачених коштів, на що керівництво митниці повідомило, що повернення грошей на підставі судових рішень покладається на органи казначейства, а в самих судових рішеннях визнано неправомірними і скасовано лише рішення про митну вартість і не убачається обов’язок митниці повернути будь-які гроші. При цьому представники митниці не змогли визначити статус коштів, що підлягають поверненню.
Спробуємо розібратися в логіці дій посадових осіб митних органів і зрозуміти, що ж із цього приводу передбачає чинний МКУ.
Так, у п. 8 розділу XXI «Прикінцеві та перехідні положення» зазначено, що повернення помилково або надміру сплачених до набуття чинності цим Кодексом сум митних платежів здійснюється у порядку, встановленому Митним і Податковим кодексами.
Поверненню помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів присвячена ст. 301 МКУ, частина перша якої, будучи відсилочною нормою, направляє звернутися до положень Бюджетного (далі – БКУ) і Податкового (далі – ПКУ) кодексів України з урахуванням особливостей, встановлених Митним.
Згідно з ч. 2 цієї ж статті у разі виявлення факту помилкової та/або надмірної сплати митних платежів митний орган не пізніше одного місяця з дня виявлення такого факту зобов’язаний повідомити платника податків про суми надміру сплачених митних платежів. Повернення цих коштів з бюджету має здійснюватися в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері фінансів (ч. 3 ст. 301 МКУ).
На сьогодні такий Порядок в розрізі нового МКУ відсутній. Наказом Мінфіну України від 17.12.12 р. № 1356 «Про затвердження Плану діяльності Міністерства фінансів України з підготовки проектів регуляторних актів на 2013 рік» підготовка проекту відповідного наказу згаданим відомством передбачена на ІІ квартал 2013 р.
Але зараз діє Порядок № 618. Його преамбула з урахуванням змін, внесених з січня 2011 р., як основа для розроблення і функціонування останнього посилається на ч. 2 ст. 45 БКУ і ст. 43, 102 ПКУ.
Частина 2 ст. 45 БКУ передбачає можливість повернення помилково або надміру сплачених коштів казначейством з бюджету за поданням митного органу. У свою чергу, ст. 43 ПКУ передбачає умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов’язань і знову ж таки посилається на ст. 301 МКУ.
Обов’язковою умовою для повернення суми переплати є подання платником податків заяви про таке повернення протягом 1095 днів з дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми (ч. 6 ст. 301 МКУ передбачає, що така заява подається не пізніш як за один рік з дня, наступного за днем виникнення обставин, які тягнуть за собою повернення сплачених сум митних платежів).
Заява подається у вільній формі, де зазначається направлення перерахування коштів (на розрахунковий рахунок платника податків, на погашення податкового боргу за іншими платежами, повернення готівкою за чеком у разі відсутності рахунку в банку). Заява підписується директором і головним бухгалтером платника податків, а також до нього додаються документи, що підтверджують підстави і суму такої переплати (див. Порядок № 618).
Митний орган не пізніш як за п’ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання такої заяви готує висновок про повернення коштів з бюджету і подає його для виконання відповідному органу казначейства. Казначейство, у свою чергу, вже протягом п’яти робочих днів здійснює повернення коштів. При цьому контролюючий орган несе відповідальність за несвоєчасну передачу казначейству для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з бюджету (п. 43.5 ст. 43 ПКУ).
Разом з тим ч. 5 ст. 301 МКУ передбачає, що повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів здійснюється також в інших випадках. Зокрема до таких належить випадок визнання недійсною митної декларації чи її зміни (п. 4 ч. 5 ст. 301 МКУ). З цієї норми вбачається, що перелік випадків повернення сум митних платежів, наведений у ч. 5, не є вичерпним, а, швидше, наводить окремі випадки, за яких таке повернення здійснюється.
Загалом, як би то не було, у разі виявлення митниками факту переплати до бюджету митних платежів платником податків на першого покладається обов’язок повернення надміру сплаченої суми. При цьому після завершення митного оформлення до вже оформленої декларації вносяться відповідні зміни шляхом складання листа коригування. Згідно з п. 37 Положення про митні декларації, затвердженого постановою КМУ від 21.05.12 р. № 450, лист коригування заповнюється і оформлюється митним органом, у тому числі й у разі підтвердження казначейством факту повернення з держбюджету коштів після завершення митного оформлення. Таким чином, повернення коштів з бюджету тягне за собою внесення змін до вже оформленої митної декларації, а тому є підставою для такого повернення в контексті навіть окремих випадків, передбачених п. 4 ч. 5 ст. 301 МКУ.
Отже, на наше глибоке переконання, отримання імпортером судового рішення, що набуло чинності, яким визнано протиправним рішення митниці про завищення митної вартості товару, підтверджує факт надмірної сплати до бюджету митних платежів. У такому разі митний орган зобов’язаний повідомити письмово декларанта про факт переплати і запропонувати подати заяву про повернення коштів. При цьому строки повернення суворо регламентовані, а у разі їхнього недотримання має наставати відповідальність (дисциплінарна або кримінальна).
Після більш ніж піврічної боротьби з митними органами з повернення з бюджету коштів, що законно належать імпортерові, він знову змушений був звернутися до суду з вимогою про повернення коштів на підставі раніше прийнятих судових рішень, що набули законної сили, про скасування рішення митниці щодо завищення митної вартості. І тут перспективи отримати позитивний результат загалом оптимістичні та прогнозовані. Після отримання позитивного рішення та набуття ним законної сили залишиться тільки виконати рішення в порядку, передбаченому постановою КМУ від 03.08.11 р. № 845.
Як бачимо з наведеного прикладу, в другому випадку декларант зіштовхнувся із завзяттям державних службовців із захисту інтересів бюджету, яке виявилося вище законів, нормативно-правових актів, логіки та здорового глузду.
Маючи законне право на повернення переплаченої до бюджету суми податків у зв’язку зі скасуванням судами митних рішень про завищення митної вартості товарів, на практиці декларант може зустрітися з абсолютно протилежними підходами до повернення належних йому коштів. Але, як кажуть, з кожної ситуації є свій вихід.Ситуация с завышением таможенной стоимости при импорте товаров на основании ценовой базы главного таможенного ведомства, получившая массовый характер, существует уже давно и неоднократно освещалась на страницах «АБ». В данном случае «низы» не могут, а «верхи» не хотят что-либо менять, и в результате система продолжает слаженно работать и выполнять свою основную цель - наполнение государственной казны.
Одно дело, когда импортеры сознательно либо поддавшись на уговоры таможенников, изначально представляют таможенную декларацию с завышенной стоимостью, взятой из этой базы (ведь в отдельных случаях оформление в ускоренном режиме становится приоритетом), либо соглашаются с решением таможни о корректировке заявленной таможенной стоимости и согласовывают налоговые обязательства путем подачи «обычной» ИМ 40.
Другое дело, когда импортеры не согласны с таким завышением и желают оспорить таможенную стоимость, которая зачастую справедливо заслуживает определения «взято с потолка». В таком случае законодатель предлагает несколько вариантов действий:
1) разместить товар на таможенном складе и обжаловать решение таможни о завышении стоимости;
2) вернуть товар иностранному партнеру;
3) оформиться согласно ст. 55 Таможенного кодекса Украины (далее – ТКУ), а именно, выпустить товар в свободное обращение под гарантийные обязательства (в старом ТКУ такая возможность предусматривалась ст. 264).
Последний вариант наиболее распространен, ведь именно за счет него бюджет и получает те дополнительные поступления, которые оправдывают существование ведомственной ценовой базы. В этом случае товар выпускается в свободное обращение с уплатой налогов и сборов по стоимости, установленной таможней, но тогда в соответствующих графах таможенной декларации ставятся отметки о том, что существуют две разных стоимости (импортера и таможни) с указанием спорной разницы. Такое налоговое обязательство считается несогласованным и может быть оспорено в таможенном органе либо в суде.
До вступления в силу нового ТКУ процедура выпуска товара в свободное обращение под гарантийные обязательства регламентировалась Порядком выпуска товаров в свободное обращение под гарантийные обязательства при ввозе их на таможенную территорию Украины, утвержденным приказом ГТСУ от 17.03.08 г. № 230 (далее – Порядок № 230). Он предусматривал, что гарантии предоставляются декларантом двумя способами, а именно, либо путем уплаты в госбюджет суммы налогов и сборов в соответствии с таможенной стоимостью товаров, определенной таможенным органом, либо путем предоставления гарантии уполномоченного банка на разницу между определенной таможенным органом и заявленной декларантом таможенной стоимостью товаров. Однако на практике второй способ не работал, поскольку не выполнялось предусмотренное пп. 4.2 Порядка № 230 поручение о разработке проекта постановления КМУ, которое бы определяло порядок применения гарантий уполномоченных банков. Ссылаясь на отсутствие такого постановления, главное таможенное ведомство в своих письмах неоднократно обращало внимание на то, что единственным видом гарантийных обязательств является уплата в бюджет суммы обязательных платежей при растаможивании согласно таможенной стоимости товаров, определенной таможенным органом (см. например письмо ГТСУ от 29.10.10 г. № 11/7-10.16/13195). Так было до 01.06.12 г.
С 01.06.12 г., даты вступления в силу нового ТКУ, сумма переплаты (то есть, разница между таможенной стоимостью, определенной таможенным органом, и стоимостью, заявленной декларантом) вносится в качестве залога и сразу в бюджет не перечисляется, а в течение 90 календарных дней с момента выпуска товара под гарантийные обязательства сохраняется на едином казначейском счете таможенного органа. Следует отметить, что со вступлением в силу нового ТКУ декларативная возможность предоставления гарантий уполномоченных банков сохранилась, но по сути ситуация в этом вопросе не изменилась и отказываться от уже укоренившейся практики поступления в бюджет живых денег путем завышения налоговой нагрузки на практике никто и не собирался.
Вопрос процедуры возврата неправомерно уплаченных средств из госбюджета для субъектов ВЭД, желающих отстоять справедливость в судебных органах, стал актуальным еще в 2008 году после отмены возможности оформления временных деклараций по спорным вопросам таможенной оценки, внедрения единой ценовой базы данных и начала массовых завышений стоимости при импорте. Не менее актуальным остается он и на сегодняшний день.
Позиция судов: решение таможни неправомерно, но оснований для постановления решения о возврате денег - нет
На раннем этапе формирования судебной практики по вопросам оспаривания решений таможенных органов о завышении стоимости импортируемых товаров административные суды в качестве соответчика привлекали Главное управление Госказначейства Украины в г. Киеве, мотивируя это тем, что данный орган является получателем денежных средств. Впоследствии единым надлежащим соответчиком в подобных делах признавались территориальные органы казначейства по месту нахождения таможни. Таким образом, если судом отменяется решение таможни о корректировке таможенной стоимости, то логичным последствием такой отмены является взыскание из госбюджета неправомерно перечисленных денежных средств.
Но к концу лета 2010 года ситуация с выплатами по судебным решениям стала изменяться, и, к сожалению, не в лучшую для импортеров сторону. Ни для кого не секрет, что получить (вернуть) что-либо из бюджета всегда было весьма проблематично. К тому же, административные суды всех инстанций в ряде случаев избирали позицию не совсем удобную для импортера: появлялись решения, которыми признавались противоправными и отменялись решения таможенных органов о завышении стоимости, но при этом во взыскании переплаченных на основании таких решений в бюджет сумм налогов судом отказывалось в виду преждевременности заявления указанных требований.
В таких решениях административные суды указывают на то, что исковые требования о взыскании из госбюджета Украины в пользу импортера сумм излишне уплаченных таможенных платежей являются необоснованными и при этом ссылаются на следующие документы:
- Порядок возврата налогоплательщикам денежных средств, которые учитываются на соответствующих счетах таможенного органа как предоплата, и таможенных и других платежей, ошибочно и/или излишне уплаченных в бюджет, контроль за взиманием которых осуществляется таможенными органами, утвержденный приказом ГТСУ от 20.07.07 г. № 618 (далее – Порядок № 618);
- Порядок взаимодействия таможенных органов с органами Госказначейства в процессе возврата из государственного бюджета Украины ошибочно и/или излишне зачисленных в бюджет таможенных и других платежей, контроль за взиманием которых возлагается на таможенные органы, утвержденный совместным приказом ГТСУ и Госказначейства Украины от 20.07.07 г. № 611/147 (далее – Порядок № 611/147);
- Порядок возврата денежных средств, ошибочно или излишне зачисленных в государственный и местные бюджеты, утвержденный приказом Госказначейства Украины от 10.12.02 г. № 226 (далее – Порядок № 226).
Аргументация судов в данном случае основана на том, что такой возврат возможен лишь при наличии двух событий:
1) излишней уплаты денежных средств;
2) факта обращения плательщика (истца) в соответствующий орган (таможню).
А поскольку доказательств того, что они обращались в таможенный орган с заявлением о возврате из бюджета излишне уплаченных таможенных платежей истцами не предоставлено, исковые требования о возврате денежных средств являются необоснованными: они заявлены преждевременно, поскольку по этому вопросу между сторонами отсутствуют спорные правоотношения. Кроме того, на дату обращения в суд у импортера не существовало права на получение из бюджета денежных средств, а обязанность у ответчика вернуть уплаченные денежные средства возникает только лишь после вступления в силу судебного решения.
Таким образом, по мнению судов, при обращении с исковым заявлением право истца в этой части нарушено не было, следовательно, отсутствуют и основания для такого обращения, а исковые требования в этой части не подлежат удовлетворению судом. Такая позиция содержится, в частности, в следующих судебных решениях: постановление Харьковского апелляционного административного суда от 10.08.10 г. по делу № 2-а-43042/09/2070 (оставлено без изменений определением ВАСУ от 21.10.10 г. № К-29049/10); определение ВАСУ от 16.12.10 г. № К-22288/10; постановления ВАСУ от 27.04.11 г. № К-21938/09 и от 26.04.12 г. № К/9991/9130/11.
Кто знает, что именно выступило поводом для появления в административных судах указанной выше практики - тотальная экономия бюджетных средств либо желание снять с себя ответственность за принятие решений, которые прямо влияют на доходную часть государственной казны. Но все чаще суды с оглядкой на позицию ВАСУ самоустраняются от участия в процедуре возврата излишне уплаченных в бюджет денежных средств, отказывая в этой части исковых требований импортерам и тем самым отсылая их разрешать подобные вопросы непосредственно с таможней.
А однозначна ли позиция высшего специализированного суда в рассматриваемом вопросе и применяется ли она во всех подобных спорах? Попробуем разобраться в этом, по возможности исключив какой-либо субъективный подход: обратимся к решениям ВАСУ за 2013 год по таможенным спорам, в которых импортерами, наряду с оспариванием определенной контролирующим органом таможенной стоимости, были заявлены требования о возврате излишне уплаченных сумм таможенных платежей.
Из доступных в реестре судебных решений было найдено три, которые содержат приведенную выше правовую позицию: постановление ВАСУ от 29.01.13 г. № К/9991/13326/12, а также постановления от 22.01.13 г. № К/9991/1320/12 и № К/9991/6392/12.
Но, как оказалось, есть и другой вариант разрешения спора. Такой вывод можно сделать, исходя из анализа следующих решений ВАСУ: определения от 12.02.13 г. № К-17087/10, от 05.02.13 г. № К/9991/59614/12, от 29.01.13 г. № К/9991/77/12. Для убедительности приведем цитату из определения от 05.02.13 г. № К/9991/59614/12:
"Колегія суддів також погоджується з висновком суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Державного бюджету України надмірно сплаченої суми ввізного мита та ПДВ, оскільки відповідно до ч. 6 ст. 264 Митного кодексу України, у разі якщо після сплати декларантом податків і зборів (обов'язкових платежів) згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, буде прийнято рішення про застосування митної вартості, заявленої декларантом, сума надміру сплачених податків і зборів (обов'язкових платежів) повертається декларанту у місячний термін з дня прийняття рішення, у порядку, передбаченому законодавством".
Разумеется, эта позиция применима для правоотношений, возникших, до вступления в силу нового ТКУ, а в силу его переходных положений, на которых мы остановимся позже, для ее реализации наверняка будет иметь значение и дата подачи искового заявления. Вместе с тем, рассмотренные два варианта разрешения данной категории споров дают основания говорить о том, что высшим специализированным судом к сходным правоотношениям по-разному применяются нормы права. И ожидать расставления точек над і в этом вопросе резоннее всего от Верховного Суда. Однако, по правилам Кодекса административного судопроизводства Украины (далее – КАСУ), ВСУ "позбавлений можливості усунути розбіжності у застосуванні норм процесуального права, які призвели до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах". Таким образом, если коллегия судей при рассмотрении соответствующей жалобы не расценит такое неодинаковое применение как процессуальное нарушение, то вполне вероятно, что будет решен вопрос об устранении расхождений в применении судом кассационной инстанции одной и той же нормы материального права. Но пока нет такого решения, и о какой-либо определенности говорить не приходится.
В контексте тематики, рассматриваемой в данной публикации, примечательна также позиция Верховного суда Украины, содержащаяся в постановлении от 07.09.12 г. по делу № 21-242а12: удовлетворяя заявление таможенного органа, ВСУ пришел к заключению о том, что суды, постановляя взыскать с ответчика сумму излишне уплаченного НДС, фактически определяют таможенную стоимость ввезенного товара, чем подменяют таможенный орган. По мнению коллегии судей ВСУ, именно таможенные органы имеют исключительную компетенцию в вопросах проверки, контроля правильности исчисления декларантом и определения таможенной стоимости.
В силу ч. 2 ст. 161 КАСУ суды при выборе правовой нормы, которую необходимо применить, обязаны учитывать заключения ВСУ, принятые по результатам пересмотра судебных решений по основаниям неодинакового применения кассационным судом одних и тех же материальных норм права, что повлекло принятие разных по содержанию судебных решений в сходных правоотношениях. Можно было бы предположить, что приведенное решение ВСУ может стать безоговорочным разрешительным сигналом для нижестоящих судов для поддержания практики отказа в удовлетворении исковых требований в части возврата из бюджета излишне уплаченных денежных средств. Однако, делать такой вывод, как минимум, преждевременно и вот почему.
Во-первых, в данном деле, по мнению коллегии ВСУ, основные исковые требования о признании незаконным решения контролирующего органа об определении таможенной стоимости товара, были удовлетворены судами предыдущих инстанций на основании ошибочных выводов об отсутствии консультаций между декларантом и таможней. Такое заключение дает все основания утверждать о недоказанности факта переплаты в бюджет по данной ВЭД-операции, что, по мнению автора, в данном случае и обусловливает приведенный выше вывод о подмене судом таможенного органа.
Во-вторых, нельзя сказать, что сложившаяся на сегодняшний день практика ВСУ по таможенным спорам дает однозначный ответ на рассматриваемый вопрос. Так, обобщая судебную практику по рассмотрению административных дел за 2010-2011 г.г., в письме от 01.05.12 г. Верховным Судом не приводилась правовая позиция относительно удовлетворения исковых требований о возврате излишне уплаченных в бюджет денежных средств, которые были заявлены наряду с требованиями признать неправомерными действия таможенного органа. Если же говорить о более свежей судебной практике, то в качестве примера можно привести ряд дел, по результатам рассмотрения которых оставлены без изменений решения, принятые в пользу декларанта, которыми, в том числе, удовлетворены и требования последнего о возврате излишне уплаченных в бюджет таможенных платежей (см. постановления ВСУ от 11.09.12 г. по делу № 21-262а12, от 09.10.12 г. по делу № 21-279а12, от 09.10.12 г. по делу № 21-233а12).
В общем, подводя итог анализу судебной практики, получается, как в песне: «Думайте сами, решайте сами…» - исходной информации для размышлений более чем достаточно. Анализируя возможность использования судебной практики, также следует учитывать, что процедурные вопросы по старому и новому ТКУ имеют ряд отличий, а в некоторых случаях говорить об этих отличиях или сходствах и вовсе не приходится в ввиду того, что подзаконные акты просто-напросто не успевают за законодательной реформой. Тем не менее, упомянутые выше Порядок № 618, Порядок № 611/147 и Порядок № 226 на момент подготовки данного материала остаются действующими, что при условии отсутствия аналогичных подзаконных актов, изданных во исполнение норм нового ТКУ, дает основания в ряде случаев ссылаться на установленные ими процедуры.
Линия защиты
Формируя для отдельного импортера правовую позицию на основании сложившейся судебной практики по обжалованию решений таможенного органа об определении таможенной стоимости, необходимо учитывать ряд факторов, которые могут впоследствии создать предпосылки для положительного разрешения спора в суде. Как показывает практика, к основным из них относится размер переплаты, которая впоследствии подлежит возврату импортеру из бюджета. Такая сумма имеет ключевое значение по некоторым причинам, включая человеческий фактор: большее количество судебных решений, принятых в пользу бюджета (или экономии бюджетных средств), имеет положительное влияние на судейскую карьеру. Отсюда появляется нежелание отдельных судей рассматривать подобные категории дел, имеет место вынесение определений о разъединении одного иска на несколько (по отдельным таможенным декларациям, инвойсам и пр.).
Таким образом, учитывая неоднозначность сложившейся судебной практики, в зависимости от конкретной ситуации, можно выбирать один из двух вариантов стратегии возврата из бюджета излишне уплаченных сумм:
1. С целью ускорения рассмотрения спора и увеличения шансов получить положительное решение, просить суд лишь отменить противоправные решения таможенного органа о завышении таможенной стоимости ввезенного товара. После получения положительного решения суда и вступления его в законную силу подготовить заявление в таможню о возврате излишне уплаченных на основании отмененных решений денежных средств. В случае отказа либо бездействия таможенного органа или казначейства, которые не представляется возможным разрешить в пользу импортера путем досудебного урегулирования спора, – обжаловать отказ или бездействие в суде.
2. Изначально просить суд отменить противоправное решение таможни с постановлением решения о возврате излишне уплаченных денежных средств. В дальнейшем действовать в зависимости от принятого судом решения.
Следует сказать, что выбирая второй вариант, необходимо учитывать отличия в регулировании процедурных вопросы возврата по старому и действующему ТКУ. Об этом уже упоминалось при анализе судебной практики, остановимся мы на некоторых нюансах и позже. В контексте же выбора для защиты прав декларанта второго варианта стратегии отметим следующее.
Для этого вернемся к процитированной выше правовой позиции ВАСУ: суд кассационной инстанции согласился с выводом апелляционного суда в части удовлетворения исковых требований о взыскании из госбюджета излишне уплаченной суммы ввозной пошлины и НДС, ссылаясь на ч. 6 ст. 264 старого ТКУ. Обратим внимание на формулировку в этой норме: «у порядку, передбаченому законодавством». В новом кодексе такая формулировка не применяется по отношению к возврату излишне уплаченных платежей или залогу (финансовой гарантии). И если говорить о предоставленной финансовой гарантии при выпуске товара в свободное обращение согласно ст. 55 нового ТКУ, то ее возврат (высвобождение) или реализация осуществляется «в порядку та у строки, визначені цим Кодексом» (ч. 9 и ч. 10 ст. 55). Такой порядок должен определить Минфин (ч. 9 ст. 313).
Как видим, отличие приведенных формулировок также имеет определенное значение для применения тех или иных норм права и принятия решения судом. И если речь идет о новом ТКУ, отсутствие упомянутого порядка не дает возможности адекватно оценить целесообразность использования второго варианта стратегии защиты интересов декларанта в суде. Ведь нельзя исключить, что в минфиновском приказе в описании процедуры возврата будет фигурировать фраза типа «или по решению суда»... Таким образом, правильную оценку такой целесообразности можно будет сделать только в перспективе.
На сегодняшний же день выбор стратегии больше зависит от индивидуальных обстоятельств. И с учетом сложившихся реалий, по мнению автора, обе стратегии имеют право на существование.
Случай из практики и переходные моменты законодательного регулирования
Руководствуясь изложенными выше простыми принципами для построения линии защиты и достижения положительного экономического результата для импортера, было подано два исковых заявления в административный суд с требованием об отмене решений таможенной стоимости без привлечения казначейства в качестве соответчика. Получив положительные судебные решения, вступившие в законную силу, импортер подготовил два заявления о возврате переплаченных денежных средств в две областные таможни в соответствии с Порядком № 618 и стал ждать результата, особо не рассчитывая на добровольное исполнение. Вместе с тем, из одной из них деньги вернулись, а из другой пришло письмо о том, что решения административных судов подлежат исполнению исключительно в части отмены решений об определении таможенной стоимости. А поскольку требование о возврате излишне уплаченной суммы НДС на основании таких решений импортером в суде не заявлялось, то и требование о возврате заявленной суммы является безосновательным.
В ответ на поданную жалобу Департамент таможенных платежей ГТСУ сообщил письмом о том, что по информации данной таможни все решения об определении таможенной стоимости, указанные в постановлениях судов, отменены. В связи с чем вопрос о возврате денежных средств, уплаченных на основании таких решений, должен решаться по обращению импортера в таможню в порядке, предусмотренном действующим законодательством.
Руководствуясь ответом ГТСУ, предприятие подает в таможню новое заявление о возврате излишне уплаченных денежных средств. В ответ руководство таможни сообщило, что возврат денег на основании судебных решений возлагается на органы казначейства, а в самих судебных решениях признаны неправомерными и отменены только решения о таможенной стоимости и не усматривается обязанность таможни вернуть какие-то деньги. При этом представители таможни не смогли определить статус денежных средств, подлежащих возврату.
Попробуем разобраться в логике действий должностных лиц таможенных органов и понять, что же по этому поводу указывает действующий ТКУ.
Так, в п. 8 раздела XXI «Заключительные и переходные положения» указано, что возврат ошибочно либо излишне уплаченных до вступления в силу данного Кодекса сумм таможенных платежей осуществляется в порядке, установленном Таможенным и Налоговым кодексами.
Возврату ошибочно и/или излишне уплаченных сумм таможенных платежей посвящена ст. 301 ТКУ, часть первая которой, являясь отсылочной нормой, направляет обратиться к положениям Бюджетного (далее – БКУ) и Налогового (далее – НКУ) кодексов Украины с учетом особенностей, установленных Таможенным.
Согласно ч. 2 этой же статьи в случае выявления факта ошибочной и/или излишней уплаты таможенных платежей таможенный орган не позднее одного месяца со дня выявления такого факта обязан уведомить налогоплательщика о сумме излишне уплаченных таможенных платежей. Возврат этих денежных средств из бюджета должен осуществляться в порядке, определенном центральным органом исполнительной власти, обеспечивающим формирование и реализующим государственную политику в сфере финансов (ч. 3 ст. 301 ТКУ).
На сегодняшний день такой Порядок в разрезе нового ТКУ отсутствует. Приказом Минфина Украины от 17.12.12 г. № 1356 «Об утверждении Плана деятельности Министерства финансов Украины по подготовке проектов регуляторных актов на 2013 год» подготовка проекта соответствующего приказа указанным ведомством предусмотрена на ІІ квартал 2013 г.
Но сейчас является действующим Порядок № 618. Его преамбула с учетом изменений, внесенных с января 2011 г., в качестве основания для разработки и функционирования последнего ссылается на ч. 2 ст. 45 БКУ и ст. 43, 102 НКУ.
Часть 2 ст. 45 БКУ предусматривает возможность возврата ошибочно либо излишне уплаченных денежных средств казначейством из бюджета по представлению таможенного органа. В свою очередь, ст. 43 НКУ предусматривает условия возврата ошибочно и/или излишне уплаченных денежных обязательств и опять же ссылается на ст. 301 ТКУ.
Обязательным условием для возврата суммы переплаты является подача налогоплательщиком заявления о таком возврате в течение 1095 дней со дня возникновения ошибочной и/или излишне уплаченной суммы (ч. 6 ст. 301 ТКУ предусматривает, что такое заявление подается не позднее одного года со дня, следующего за днем возникновения обстоятельств, которые влекут за собой возврат уплаченных сумм таможенных платежей).
Заявление подается в свободной форме, в котором указывается направление перечисления денежных средств (на расчетный счет налогоплательщика, на погашение налогового долга по другим платежам, возврат наличными деньгами по чеку в случае отсутствия счета в банке). Заявление подписывается директором и главным бухгалтером налогоплательщика, а также к нему прилагаются документы, подтверждающие основания и сумму такой переплаты (см. Порядок № 618).
Таможенный орган не позднее чем за пять рабочих дней до окончания двадцатидневного срока со дня подачи такого заявления готовит заключение о возврате денежных средств из бюджета и подает его для исполнения соответствующему органу казначейства. В свою очередь казначейство уже в течение пяти рабочих дней осуществляет возврат денежных средств. При этом контролирующий орган несет ответственность за несвоевременную передачу казначейству для исполнения заключения о возврате соответствующих сумм денежных средств из бюджета (п. 43.5 ст. 43 НКУ).
В свою очередь, ч. 5 ст. 301 ТКУ предусматривает, что возврат ошибочно и/или излишне уплаченных сумм таможенных платежей осуществляется также в других случаях. В частности, к таковым относится случай признания недействительной таможенной декларации либо ее изменение (п. 4 ч. 5 ст. 301 ТКУ). Из данной нормы видно, что перечень случаев возврата сумм таможенных платежей, приведенный в ч. 5, не является исчерпывающим, а, скорее, приводит частные случаи, при которых такой возврат осуществляется.
В общем, как бы то ни было, при выявлении таможенниками факта переплаты в бюджет таможенных платежей налогоплательщиком на первого возлагается обязанность возврата излишне уплаченной суммы. При этом после завершения таможенного оформления в уже оформленную декларацию вносятся соответствующие изменения путем составления листа корректировки. Согласно п. 37 Положения о таможенных декларациях, утвержденного постановлением КМУ от 21.05.12 г. № 450, лист корректировки заполняется и оформляется таможенным органом в том числе и в случае подтверждения казначейством факта возврата из госбюджета денежных средств после завершения таможенного оформления. Таким образом, возврат денежных средств из бюджета влечет за собой внесение изменений в уже оформленную таможенную декларацию, а, следовательно, является основанием для такого возврата в контексте даже частных случаев, предусмотренных п. 4 ч. 5 ст. 301 ТКУ.
Итак, по нашему глубокому убеждению, получение импортером вступившего в силу судебного решения, которым признано противоправным решение таможни о завышении таможенной стоимости товара, подтверждает факт излишней уплаты в бюджет таможенных платежей. В таком случае таможенный орган обязан сообщить в письменном виде декларанту о факте переплаты и предложить подать заявление о возврате денежных средств. При этом сроки возврата строго регламентированы, а в случае их несоблюдения должна наступать ответственность (дисциплинарная либо уголовная).
После более чем полугодовой борьбы с таможенными органами по возврату из бюджета законно принадлежащих импортеру денежных средств он вновь вынужден был обратиться в суд с требованием о возврате денежных средств на основании ранее принятых и вступивших в законную силу судебных решений об отмене решения таможни о завышении таможенной стоимости. И здесь перспективы получить положительный результат, в общем, оптимистичны и прогнозируемы. После получения положительного решения и вступления его в законную силу останется только исполнить решение в порядке, предусмотренном постановлением КМУ от 03.08.11 г. № 845.
Как видим из приведенного примера, во втором случае декларант столкнулся с рвением государственных служащих по защите интересов бюджета, которое оказалось превыше законов, нормативно-правовых актов, логики и здравого смысла.
Имея законное право на возврат переплаченной в бюджет суммы налогов в связи с отменой судами таможенных решений о завышении таможенной стоимости товаров, на практике декларант может столкнуться с абсолютно противоположными подходами к возврату принадлежащих ему денежных средств. Но, как говорится, из каждой ситуации есть свой выход.
Автори: Ольга Ніколаєнко, адвокат, партнер ЮК «Правозахист Україна»
Денис Павлов, юрист
Завантажити публикацію .jpg)
(газета "Адвокат Бухгалтера" №6 (336) 2013)
